Адмірал нельсон - переможець морських битв

Адмірал Нельсон, не програв жодного морського бою. Під його керівництвом британський військовий флот здобув історичну перемогу при Трафальгарі, яка змусила Наполеона відмовитися від своїх амбітних планів вторгнутися в Англію.

Загиблий в ході цієї битви адмірал став одним з великих мореплавців світової історії, увійшовши до числа героїв, про яких англійські діти дізнаються з раннього дитинства.

Гораціо Нельсон народився 29 вересня 1758 в сім`ї парафіяльного священика Едмунда Нельсона і його дружини Катерини в селі Бернем-Торп, розташованої в п`яти кілометрах від моря, в графстві Норфолк. Він був шостою дитиною в сім`ї, тому був маленьким і слабким, але володів сильним характером і не любив визнавати себе переможеним. Хлопчик відрізнявся допитливістю, і зовсім не знав страху. Одного разу Гораціо поодинці пішов шукати пташині гнізда і заблукав. Його знайшли лише пізно ввечері, але він не виглядав переляканим.

Коли Едмунд Нельсон овдовів, дев`ятирічного Гораціо і його старшого брата Вільяма послали вчитися в пансіон. Повертаючись до школи після канікул верхи на коні, хлопчики потрапили в страшну сніжну бурю. Незабаром кінь зупинилася, і не могла більше йти вперед. Тоді Вільям вирішив, що слід повернутися додому, але Гораціо і слухати про це не захотів: «Ми повинні йти вперед. Це для нас справа честі».

Турботу про сім`ю Нельсон виявив капітан Моріс Саклінг, дядько Гораціо по материнській лінії. Він вирішив взяти під свою опіку одного з дітей і вибір батька упав на Гораціо Нельсона. У березні 1771 року ці фірми відправилися в Четем, де стояв на якорі лінкор «Різонебл», Яким командував Саклінг. Едмунд Нельсон підвів дванадцятирічного сина до причалу і велів перебратися на борт самостійно. Хлопчика охопило почуття самотності, яке він пам`ятав до кінця своїх днів.

У той час надходження на військовий флот дванадцятирічного хлопчика було справою звичайною, але Моріса Саклінга турбувало слабке здоров`я племінника. Через це він вирішив спочатку відправити Гораціо юнгою на здійснювало рейси через Атлантику торгове судно. Ці два плавання дали Нельсону чималий практичний досвід. Потім Саклінг доручив племіннику командування баркасом, який перевозив матросів з борта лінкора на берег і назад. У 1773 році Нельсон в складі англійської експедиції відправився на пошуки проходу через Арктику в Тихий океан. Після повернення з експедиції в Англію Нельсона перевели на фрегат, йшов до Індії. Там він прослужив три роки, але навесні 1776 року, захворівши на малярію, був відправлений на батьківщину. Поки Нельсон лікувався, у нього склалося тверде переконання в тому, що він повинен «робити все, що тільки можна, на благо батьківщини і короля. Стати героєм! У всьому покладатися на Бога і долати будь-які небезпеки». Одужавши, вісімнадцятирічний Нельсон продовжив службу у військово-морському флоті Англії.

У квітні 1777 Нельсон, успішно склавши іспити, одержав чин флотського лейтенанта і на фрегаті «Ловестов»Відправився в Вест-Індію, де розгорнулися запеклі бої, особливо посилилися після того, як роком раніше американські колонії оголосили про свою незалежність. У 1778 році Нельсон став капітаном брига «Беджер». У червні наступного року його перевели командувати фрегатом «Хінчінбрук». Кар`єра молодого капітана розвивалася успішно, і йому більше не потрібна підтримка з боку дядька. У 1780 році Нельсон знову захворів, коли англійці спробували заволодіти іспанською колонією Гондурас в Центральній Америці, майже три чверті з них захворіли сильною лихоманкою найімовірніше, малярією. Нельсона тоді для лікування відправили на батьківщину. До квітня наступного року він поправився і, призначений капітаном на фрегат «Олбермарл», Знову відправився в Центральну Америку. Йому належало знову служити під керівництвом знаменитого адмірала Самуеля Худа, якого Нельсон дуже поважав за його характер і здібності воєначальника.

Нельсон сподівався проявити себе в бою, але настав мирний час, і влітку 1783 роки він повернувся в Англію. У квітні 1784 року офіцер, отримавши під своє командування фрегат «Бореас», Знову був направлений в Вест-Індію.

Англійці забороняли іноземним судам торгувати з англійськими колоніями в Карибському морі, але американці, вісім років тому домоглися незалежності, продовжували вести торгівлю так, наче нічого й не змінилося. Нельсон за власною ініціативою почав затримувати американські торгові судна. Тим часом, в торгівлі з американцями були вельми зацікавлені англійські купці, які діяли на островах Карибського моря. Їм вдавалося знайти підтримку у багатьох губернаторів і впливових діячів Адміралтейства.

Прийняті Нельсоном жорсткі заходи ущемляли їхні інтереси, і тому купці звинуватили його в незаконній діяльності і зажадали в якості компенсації велику суму грошей. Тоді втрутився англійський уряд, що підтримала флотоводця. Однак його ім`я стало одіозним для жителів островів Карибського моря. Британські колонії у Вест-Індії дуже потребували в багатьох товарах з Північної Америки, і особисті зусилля Нельсона опинилися марними. Вони лише підтвердили, що в цьому регіоні Англія починає втрачати свій вплив.

У цій складній ситуації Нельсона підтримував лише Джон Річард Герберт, губернатор острова Невіс. Він познайомив Нельсона зі своєю племінницею Френсіс Нисбет ( «Фанні») вдовою, мала дитину. Молоді люди одружилися в березні 1787 року. За три місяці Нельсон - підступами своїх численних ворогів був відкликаний до Англії. Хоча англійський флот, що діяв в Вест-Індії, потребував кваліфікованих капітанів, флотоводець протягом шести років був змушений жити в розлуці з морем, отримуючи як офіцер запасу лише всього половину платні. Це був найважчий період в його житті.

Тим часом у Франції почалася революція, що стала найбільшою подією у світовій історії кінця XVIII століття. Вона змінила долю багатьох людей, в тому числі і Нельсона.

На рубежі XVIII-XIX століть матроси дуже не любили служити на військових кораблях, однак люди, пускати в плавання під командуванням Нельсона, вважали інакше. Їм подобалося, як цей капітан, він умів підкоряти серця людей, ставився до рядовим матросам.

Цікавий факт: У той час відповідальність за виплату платні матросам лежала на капітана. Коли війна закінчувалася, багато капітани просто не платили своєму екіпажу. Нельсон був єдиним капітаном, який розплачувався зі своїми матросами прямо на палубі, як тільки його судно благополучно поверталося до Англії. флотоводець вважав, що гарне поводження з матросами в кінцевому підсумку призведе до створення сильного, згуртованого військово-морського флоту. Молодші офіцери і прості матроси високо цінували Нельсона, і чутки про його добру репутацію досягли високопоставлених флотських командирів.

Французька революція 1789-1799 років стала часом глибоких потрясінь. Європейські монархії, побоюючись поширення її ідей, створили проти Франції військовий союз. Ядром його була Великобританія. У 1793 році, після шести років розлуки з морем, Нельсона призначили капітаном 64-гарматного лінійного корабля «Агамемнон», Що входив до складу англійської Середземноморського флоту. Командував ним, адмірал Самуель Худ. За його наказом ескадра англійських кораблів попрямувала до Тулон з метою захопити цей найбільший військово-морський порт на півдні Франції. Однак сухопутних сил, які були надіслані Англією та Іспанією до Тулон, виявилося недостатньо. Нельсона відправили в Неаполітанське королівство вимагати підкріплення. За допомогою англійського посланника Вільяма Гамільтона вимога Нельсона було задоволено, і дві тисячі солдатів вирушили на південь Франції. До жовтня за допомогою неаполітанських сил англійці взяли Тулон під свій контроль, але не змогли втримати місто надовго. Французькі революційні війська завдяки вмілим діям артилерійського офіцера Наполеона Бонапарта змусили інтервентів 16 грудня покинути тулонского порт. Зазнавши жорстокої поразки в Тулоні, англійці, з метою мати надійну базу поблизу узбережжя Франції, вирішили захопити Корсику. Нельсон, який не брав участі в боях за Тулон, в травні 1794 очолив морські сили, що рушили до Корсиці з метою організувати блокаду міста Бастія. У липні при взятті міста Кальві корабельні гармати, вивантажені на берег, прикривали просування вперед англійської піхоти. Вороже ядро, угіддя в бруствер, підняло в повітря хмару каменів і піску. Один з осколків потрапив в обличчя Нельсона, після чого моряк осліп на праве око.

В Італії французи під командуванням Бонапарта на той час вже домоглися великих успіхів. Вони вторглися в Північну Італію, витіснивши звідти австрійські війська. У листопаді 1795 адмірал Готем був зміщений зі свого поста, і англійська Середземноморський флот очолив більш рішуча людина адмірал Джон Джервіс. У січні 1796 року Нельсон герой познайомився з ним на борту флагманського корабля - лінкора «Вікторі». Джервіс, знаючи про мужність Нельсона, доручив йому командувати ескадрою з двох лінкорів і чотирьох фрегатів. На той час ситуація на Середземному морі складалася зовсім не на користь Англії.

У 1795 році Іспанія розірвала союз з Англією, а в жовтні наступного року уклала дружбу з Францією. Британський уряд, вирішивши, що подальше перебування англійської армії на Середземномор`ї стає небезпечним, наказало вивести війська. На розчарування Нельсона, його флоту доводилося тепер вивозити англійські підрозділу з Італії та з Корсики, а також перехоплювати та оглядати торгові судна, що перевозили вантажі до Франції. Однак зусилля адмірала Джервіс і Нельсона не були даремними, оскільки англійський флот зберіг панування в Західному Середземномор`ї. У лютому 1797 року 15 лінкорів під командуванням адмірала Джона Джервіс, вийшовши з військово-морської бази Гібралтар на південному краю Піренейського півострова, вступили в бій з іспанським флотом з 27 військових кораблів, що рухався через Атлантику до порту Кадіс на південно-західному узбережжі Іспанії. Бій між флотами відбулося у португальського мису Сент-Вінсент. Джервіс помітивши, що іспанський флот розділився на дві ескадри, пішов до них напереріз, збудувавши свої кораблі в щільну, спрямовану вістрям до противнику, лінію. Англійцям вдалося відтіснити меншу ескадру, зблизившись з її переднім лівим краєм. Потім англійські кораблі, виконавши розворот, атакували сильну ескадру іспанців. Щоб піти від удару, вона звернула вліво. В цей момент "капітан», Лінкор Нельсона, рухався третьою в лінії англійських морських суден. коли флотоводець побачив, що іспанський флот відвертає на північ, він поодинці атакував ворожий лінкор «Сан-Ніколас». Цим флотоводець порушив наказ, у якому йшлося, що переслідувати кораблі супротивника слід один за іншим, починаючи при цьому з флагманського корабля. Наздогнавши ворога, він взяв лінкор на абордаж, змусивши його капітана здатися.

Після битви біля мису Сент-Вінсент іспанський флот відступив, і його 23 уцілілих корабля попрямували в Кадіс. Чотири іспанські лінкора були захоплені англійцями. Так англійський флот здобув гучну перемогу в битві з майже вдвічі перевершує його за чисельністю іспанським флотом. Одиночна атака Нельсона, проведена в порушення наказу, виявилася успішною, і тому флотоводець уникнув покарання.

Перемога над іспанцями була з радістю сприйнята в Англії. Джон Джервіс отримав титул графа Сент-Вінсента, а Нельсона, став контр-адміралом, нагородили лицарським орденом.

життя адмірала Нельсона, втім як і у всіх, складалася з чергування світлих і темних періодів. У липні 1797 адмірал дізнався про те, що в порт Санта-Крус на острові Тенеріфе з Америки слід судно з великою кількістю золота на борту. Тенеріфе входить до складу належали Іспанії Канарських островів, розташованих на північний захід від узбережжя Африки. Щоб захопити золото, Нельсону потрібно було висадитися в Санта-Крусі раніше, ніж туди прибуде противник. Адмірал Джервіс надав флотоводцю для цієї операції сім судів. Вона почалася 20 липня, але через зустрічного вітру і підводних течій підготовка до висадки зайняла більше часу, ніж передбачалося. Це дозволило іспанцям зміцнити свої позиції. Нельсон зрозумів, що висадка в денний час неможлива, і наказав провести її в ніч на 24 липня. Десантування заважали повна темрява і сильний вітер, тому іспанці змогли виявити десант і знищити його збройовим вогнем - англійці втратили 150 солдатів.

Човен, в якій перебував адмірал, досягла наміченої точки висадки, але як тільки він вийшов на берег, мушкетна куля потрапила йому в праву руку. Незабаром її довелося ампутувати. Перша нищівна поразка, яка позбавила його до того ж руки, повалило Нельсона в глибокий відчай. У листі командуючому він назвав себе адміралом з однією лівою рукою, який ніколи і нікому не буде потрібен. Однак Джервіс підтримав Нельсона: «Перемогу посилає тільки Бог. Ви продемонстрували відвагу і душу, яка може належати тільки герою». коли Нельсон повернувся в Англію на лікування, його зустрічали там з радістю.

Після ампутації руки адмірал Нельсон протягом семи місяців залишався на лікуванні в Лондоні, а потім, в березні 1798 року повернувся на службу. Ставши капітаном лінкора «Венгард», Він відправився в Гібралтар до адмірала Джервіс. Незабаром англійська розвідка дізналася про те, що французи збирають війська і військово-морський флот в Тулоні. Адмірал Нельсон, отримавши наказ спостерігати за діями французів 9 травня покинув Гібралтар на чолі ескадри, що складалася з трьох лінкорів і чотирьох фрегатів. 20 травня Ліонському затоці, в 120 кілометрах на захід від Тулона, флот Нельсона потрапив в сильний шторм, який зламав щогли на флагмані «Венгард». Корабель ліг в дрейф і втратив зв`язок з супроводжували його фрегатами.

Буквально напередодні шторму з Тулона вийшли 13 французьких лінійних кораблів і 280 транспортних суден з 30 тисячами солдатів на борту під командуванням Бонапарта. Метою експедиції було вторгнутися в Єгипет і перерізати транспортні шляхи між Англією та Індією, найважливішою англійською колонією, особливо після втрати Америки.

ескадра адмірала Нельсона змушена була зайти на острів Сен-П`єтро поблизу Сардинії, щоб полагодити пошкоджені штормом кораблі. 7 червня вона була посилена десятьма додатково надісланими адміралом Джервіс лінкорами. Мав тепер в своєму розпорядженні 13 лінійних кораблів, Нельсон отримав наказ перехопити французів.

Після того як флотоводець отримав відомості про те, що французи направляються в Єгипет, він цілий місяць витратив на безплідні пошуки супротивника по Середземному морю. 1 серпня він, нарешті, виявив французький флот біля мису Абукир, біля гирла річки Ніл. Французька армія під командуванням Бонапарта, вже висадившись на сушу, вела бої в глибині єгипетської території. Що стояв на якорі французький флот під керівництвом віце-адмірала Франсуа де Брюеса вишикувався в лінію уздовж піщаній мілині, маючи противника по правому борту. Увечері того ж дня п`ять англійських кораблів зуміли пройти повз острівця Абукир, розташуватися між берегом і ворожими судами, що дозволило англійцям вести обстріл авангарду французької флотилії з двох сторін. Це забезпечило англійцям тактичний перевага, який, втім не гарантував успіх: вогнева міць французького флоту була в цілому вище, якби кораблі ар`єргарду вчасно підійшли на допомогу товаришам. Однак який командував ним контр-адмірал Вільньов цього так і не зробив. Бій перетворилося в дуель кораблів, обстрілювали один одного на відстані. Флагманський лінкор «Венгард»Змагався з французьким кораблем«спартіат». Під час перестрілки голову адмірала Нельсона зачепив уламок корабельного оснащення. Адмірала негайно віднесли до хірурга. Коли лікар оглянув Нельсона, він виявив, що поранення виявилося безпечним, після чого командувач повернувся в стрій.

У серпні 1799 Бонапарту з декількома близькими йому людьми вдалося на невеликих торгових судах бігти з Єгипту, перехитривши англійців, які встановили блокаду єгипетського узбережжя. Через три місяці він, скориставшись глибоким урядовою кризою у Франції, зумів захопити владу, оголосивши себе спочатку першим консулом, а в 1804 році імператором.

Після Абукірській битви адмірал Нельсон відправився в Неаполь, де зробив зупинку і знову зустрівся з послом Вільямом Гамільтоном, з яким познайомився п`ятьма роками раніше, при підготовці до штурму Тулона. Під час війни за переважання на Середземному морі, яку вели між собою Англія і Франція, Неаполітанське королівство залишалося нейтральним, але потім Нельсон переконав короля Фердинанда IV встати на сторону Англії. Неаполітанська армія вибила з Риму французів, але ті, перегрупувавшись перейшли в контрнаступ. Неаполітанці в безладді бігли. Адмірал Нельсон спішно організував евакуацію королівської сім`ї, вельмож і знаходилися в Неаполі англійців, включаючи сім`ю Гамільтон, і благополучно доставив їх всіх в Палермо, на Сицилію. У грудні 1798 в Неаполь увійшли французи, створивши на півдні Італії Партенопейскую республіку. Під час цих бурхливих подій у Нельсона і Емми Гамільтон, дружини посла, почався бурхливий роман. Адмірал Нельсон, відправивши частину своїх сил в облогу Мальту, залишився на Сицилії, проводячи час з леді Гамільтон, і не висловлюючи ні найменшого бажання залишати острів.

У травні-червні 1799 року союзний англійцям російський загін в 570 чоловік під командуванням Григорія Беллі розгромив війська республіканців, змусивши їх капітулювати. Адмірал Нельсон, дізнавшись про почесних умовах здачі французів і їх прихильників, прибув зі своїм флотом в Неаполь і в порушення укладеного раніше договору дозволив неаполітанським владі провести звірячу розправу над переможеними: перед тим як жорстоко стратити, їх піддавали звірячим тортурам. Нельсон особисто доклав до цього руку, повісивши республіканського адмірала Караччиоло на реї лінкора «Мінерва».

Після того як у вересні 1800 року його підлеглий, капітан Олександр Болл, захопив столицю Мальти Валетту, Нельсон з дозволу Адміралтейства відправився на батьківщину у супроводі пари Гамільтон. У нього була на це особиста причина: Емма Гамільтон чекала дитину. З народженням в 1801 року дочки Горации шлюб Нельсона з законною дружиною фактично розпався. В цей час скандальну поведінку флотоводця широко обговорювалося в Лондоні. Отримані адміралом бойові нагороди за перемогу при Абукире не могли скрасити того сумного факту, що багато його доброзичливці і товариші по зброї, включаючи адмірала Джервіс, відвернулися від нього.

На початку 1801 року адмірал Нельсон отримав наказ знову відправитися на війну з Данією. Він зайняв пост заступника командувача ескадрою адмірала Гайда Паркера. Бій між датським і англійським флотами відбулося в протоці Ересунн, на схід від Копенгагена. Данська флот вишикувався в лінію, повернену на південь, і чекав супротивника зі свого правого борту, розгорнувши корабельні гармати до протоки. Англійська флот, увійшовши в протоку з півночі, пройшов уздовж східного узбережжя протоки і, зробивши розворот, 1 квітня, о 10 годині ранку, вступив в бій.

Небезпечні течії і піщані банки в поєднанні з щільним вогнем датських берегових батарей утруднювали рух англійського флоту. Обережний адмірал Паркер подав Нельсону сигнал до відступу, однак той вдав, що не помітив його, і звелів своїй ескадрі почати атаку. Капітани інших англійських судів також не підкорялися наказом адмірала Паркера відступати. Це найжорстокіше в життя адмірала Нельсона бій, незважаючи на інтенсивний і точний вогонь противника, завершилося перемогою англійців.

Після закінчення війни в жовтні 1801 року адмірал Нельсон поїхав в маєток Мертон в графстві Суррей, де замкнуто жив у суспільстві Гамильтонов. У квітні 1803 Вільям Гамільтон помер, а вже через місяць після його смерті відновилася війна між Англією і Францією. Про флотоводця тут же згадали. Адмірал Нельсон був призначений головнокомандуючим англійським флотом на Середземному морі, отримавши під свій початок флагманський корабель «Вікторі».

Наполеон, плануючи висадку на Британські острови, створив знаменитий Булонський табір, в якому готувалася армія вторгнення. Однак англійці блокували французький флот в гаванях Тулона і Бреста, не дозволяючи йому наблизитися до Ла-Маншу. Тоді Наполеон задумав складну операцію. Він віддав наказ французькому флоту вийти в Атлантику і, з`єднавшись з союзним іспанським флотом, попрямувати в Вест-Індію. Він був упевнений в тому, що англійці кинуться в погоню. Французький флот повинен був досягти Вест-Індії, розвернутися, відірватися від противника і повернутися в Європу. Після цього кораблі зуміли б переправити французьку армію через Ла-Манш. 30 березня 1805 року в точній відповідності з планом Наполеона французький флот під командуванням адмірала П`єра Шарля Вільньова, вислизнувши від англійської блокади, покинув Тулон і успішно з`єднався в Атлантиці з іспанським флотом. Як і передбачав Наполеон, адмірал Нельсон пустився в пошуки французів і втратив чимало дорогоцінного часу. Якби флоту Вільньова вдалося з`єднатися з чекали його в Бресті іншим французьким флотом, операція виявилася б успішною. Однак 22 липня флот Вільньова перехопили англійські кораблі, які патрулювали західне узбережжя Франції. Французький адмірал віддав перевагу сховатися біля берегів Іспанії. В результаті план Наполеона висадитися на Британських островах провалився.

У серпні 1805 року адмірал Нельсон, повернувшись на батьківщину, відвідав Емму Гамільтон, у якій деякий час відпочивав. 15 вересня він отримав наказ вирушати в Портсмут. Через два тижні його флот досяг військового порту Кадіс, де знаходився об`єднаний флот Франції та Іспанії під командуванням Вільнева.

Французький командувач, один з небагатьох, хто вцілів у битві при Абукире, мав всі підстави побоюватися адмірала Нельсона, однак віддані Вільневу накази Наполеона були дуже жорсткими. Імператор наказав своєму флотоводцю або почати бойові дії, або піти під суд. Вільньов, покинувши порт Кадіс, назустріч своєму давньому суперникові.

Вранці 21 жовтня адмірал Нельсон і Вільньов знову зійшлися в битві на цей раз на південь від іспанського мису Трафальгар, що знаходиться на захід від Гібралтарської протоки. З`єднаний франко-іспанський флот налічував 33 лінкора, тоді як у адмірала Нельсона було всього 27 кораблів такого типу. Однак англійський флот був укомплектований досвідченими моряками, не один рік служили в Середземномор`ї. Флотоводець добре знав характер і можливості кожного командира на кожному своєму кораблі.

О пів на одинадцяту ранку на щоглі флагмана «Вікторі» злетіли сигнальні прапори. Нельсон передавав своїм судам: «Англія очікує, що кожен виконає свій обов`язок». Англійські моряки чітко здійснили розроблений їх командиром план і добилися перемоги, але побачити її Нельсону судилося не було. Адмірал під час битви стояв на палубі, і на його сюртуку сяяли ордени. Снайпер на щоглі французького корабля «Редутабль», розглянувши світяться на сонці нагороди, вистрілив по ним. Куля потрапила адміралу Нельсону в ліве плече. О пів на четверту пополудні, через три години після поранення, адмірал помер.

Його останніми словами були: «Слава Богу, я виконав свій обов`язок». До настання ночі англійський флот домігся самої великої перемоги в своїй історії. 9 січня 1806 року тіло легендарного флотоводця було поховано в Лондоні в соборі Святого Павла.

Трафальгарська битва забезпечила Англії століття процвітання, зруйнувавши плани Наполеони вторгнутися на Британські острови і домогтися для Франції панування на морі. Англійська флот під командуванням адмірала Нельсона міг пишатися своєю непереможністю. Майстерність і бойовий дух британських моряків затвердили статус Англії як володарки морів.

Поділися в соц мережах: