Про пасіку, медовуху, бобра, кобилу люсю і недобудовану баню

Медовуха - здавалося б, напій досить нешкідливий, екологічно безпечний - ну якщо тільки пронесе кого з незвички - перебрав цієї смачної вологи. Я чув, що медовуха як то діє на ноги, нібито йти відмовляються. Не знаю - не відчував такого, та й не бачив теж. До стану нерухомості можна накидати і іншими напоями - і при цьому досить виразно ворушити мовою.

Ваня в цьому плані був боєць загартований - та що там - кращий в радіусі 30-ти кілометрів.

«Слабкі з найсильніших сильніше найсильнішого з найслабших» - він легко перепивав сільських мужиків - здавалося б звичних до такого напою.

Тому що трапився казус виглядав більш ніж дивно.

Найнялися ми побудувати на пасіці баню. За зруб пасічник Серьога, хлопець мого віку - обіцяв нам з Іваном по флязі меду, ну і само собою необмежений доступ до медовуху - шість фляг в два яруси стояли за грубкою. Приблизно по стільки цього напою стояло на всіх пасіках в окрузі - так би мовити необхідний прожитковий мінімум. Жовтень - найкращий місяць у тайзі - гнусу немає, не жарко, дощі траплялися рідко - благодать. Серьога - бджоляр - поїхав в місто, додому, за 150 кілометрів - за літо пасіка йому остогидла - а нам він довіряв.

У нас були два коня, віз - передком якої передбачалося трелювати колоди. На допомогу з села Серьога надіслав нам Валеру - мужичка маленького росту і невизначеного віку, малопьющих і мовчазного. За роки, проведені ним в «застінках» він вивчився майстерно точити ланцюга для бензопили, для цього він періодично виїжджав у село.

Заходимо в хату - Ваня звичним, відточеним багаторічною практикою рухом відкриває флягу і перекидає в рот кухоль медовухи - з дороги - саме те. Ми робимо те ж саме - після деякої паузи - і в меншому обсязі.

Ось тут-то почалися дива - Ваня раптом важко задихав, покрився червоними плямами і повалився на диван.

- Що за хрень - хрипів він лежачи на спині - з медовухи? Не може такого бути! Вам то нічого.

Хвилин через 15 Ваня оговтався - і знову до фляги. Другий підхід в точності повторив перший. Упав на диван, взяв зі стінки стетоскоп - яким бджолярі вулики слухають - приставив до грудей, видно серце сильно закалатало.

- Че смієтеся? Ось помре зараз Ваня - що робити будете?

- Я думаю треба в струмок буде його кинути, що б не зіпсувався швидко, поки з села під`їдуть. Так Валера?

Тільки мало-мало відійшов, покружляв по хаті - і знову до фляг.

- Ваня, помреш ж і справді! Схаменися!

- Так я краще здохну, чим дивитися, як ви п`єте!

На третій раз - допитливий розум підказав йому взяти іншу флягу - хіба мало що. І ось вона - вистраждана перемога над недугою. Кружка - політ нормальний, друга - все в нормі.

Цю флягу Ваня відкотив у бік - категорично заборонивши нам навіть торкатися до неї.

Життя налагодилося - робота закипіла. Зруб три на шість - не бозна-яке завдання - так нам думалося. Але «гладко було на папері, та забули про яри - а по ним ходити». Кругом росли осики - в достатку, але ось шліфувати їх виявилося важче, ніж уявлялося - на це йшло багато часу. До того ж сама рівна і пряма як свічка осика - на перевірку виявлялася з кривизною - на шести метрах доставляє чимало клопоту. Ще один неврахований аспект - рубати затіяли п`ятистінок - раніше такий зруб робити не доводилося - а там свої заморочки. Працювати з ялицею одне задоволення - з осикою маса проблем, при таких розмірах і геометрії зрубу.

Дні пролітали швидко і не помітно, розмірене НЕ метушлива робота, під жарти і приколи, по кухлю медовухи на обід - за цим стежив я - так вже домовилися, ніякої анархії. Увечері можна було пити її безконтрольно - ночі в жовтні довгі - вранці все було бадьорі. За п`ять днів здолали половину зрубу - одноманітне життя трохи набридла.

З сусідньої пасіки приїхали знайомі мужики (в радіусі 30 км там все знали один одного) і взяли «фабрику» - так на місцевому сленгу називали самогонний апарат.

Ближче до вечора Ваня захвилювався:

- Поїхали до сусідів у гості, самогонки вип`ємо - медовуха вже в горло не лізе!

Я чомусь упирався.

- Слухай, бригадир! Я вже тиждень не мився - а там баню топлять. Помиємося і назад.

- На возі клопітно їхати, а сідло у нас одне тільки - я вже майже погодився.

- Так я і так доїду - Ваня і справді не падав без сідла - на відміну від мене.

Поки те та се - виїхали вже затемна, м`яка таежная дорога, що не квапливий крок, необов`язкова балаканина в передчутті лазні і випивки - сорок хвилин і ми на місці.

Заходимо в будинок - всі троє лежать пластом - мабуть вдалася дегустація самогонки.

Ваня йти в баню відмовився - почав будити господарів:

- Шорці (він всіх так називав), вставайте! Гості до вас приїхали! - тряс їх Ваня за ватяні плечі.

Картинка, що відбувається сильно нагадувала кадри з фільму Гайдая - коли Перевірений, на складі, піднімав сонних Боягуза і Балбеса. Як тільки, такий же щільний, кремезний Ваня піднявши і посадивши одного з товаришів по чарці, повертався до іншого - той падав. Завдання у Вані виявилася складніше ніж у Бувалого - тут байдужих болванчиков було троє.

Пішов один. Славно помився - пару зрозуміло вже ніякого і в помині немає - зате вода гаряча. Повертаюся в хату.

Ваніно зусилля не пропали даром. Все чинно сиділи на підлозі кружком - в середині п`ятилітрова банку з великим горлом - звідки вони черпала стопкою жаданий для нас напій - їм то він вже набрид.

- Я без закуски самогон пити не буду - відхиляю я пропозицію приєднатися до компанії.

- Та НУ? Че правда не будеш? - здивування змінилося правильним рішенням - Сивий, тягни зайця!

Сивий, високий довговолосий мужик, що мешкає на пасіках все теплу пору року в якості помічника - ставить на газ сковорідку і щось смажить. Пахне смачно.

Перекинувши кілька стопок слабенькою самогонки - гризу «зайця». М`ясо здалося дуже смачним, але кістки - судячи з розмірів - явно належали іншому бескопитному. Виявилося трудівники димаря і медогонки, в перерві між самогоноварінням і лазнею - добули пару бобрів. Зруйнувавши греблю на маленькому струмку, протикаючи нори кілками, знайшли і вбили цих заборонених в той час до видобутку гризунів. Браконьєри звичайно - а з іншого боку - не на продаж ж - для задоволення насущних потреб.

Закінчилося це застілля, вірніше Наполі передбачувано - господарі навантажившись надміру - по одному стали знову падати. Один з них - як то ніяково повернувшись перекинув банку - втім, уже далеко не повну. Що ж - ніхто не застрахований від неминучих по п`янці випадковостей - банкет був закінчений.

Збираємося додому. Да-а, ось зараз віз могла б показати свої достоїнства. На свого бесседельного скакуна Ваня підіймається з третьої спроби - використовуючи собачу будку як стартовий майданчик. Після кожного падіння ми шукали його окуляри з товстими лінзами - добре з собою взяли шахтний акумулятор.

Нарешті рушили, але пригоди на цьому не закінчилися - попереду нас чекало ще неабияке випробування у вигляді Люсі, кобили пасеться на галявині. Ботан на шиї у неї було - а ось сплутати її втомлені мисливці - не спромоглися. Нудьгувала на самоті Люся ув`язалася за нами - супроводжувана противним каструльний дзвоном бота.

- Чи не порядок це! - господарський Ваня навіть сильно подшафе, зберіг деяку тверезість мислення - прокинуться мужики, а кобили немає.

Я не знайшов нічого кращого як стукнути прив`язані до нас кінь по морді акумулятором - попередньо порадившись з Ванею.

І тут почалося. Ображена таким хамським поводженням Люся рвонула вперед - на третій космічній. Наші коні понеслися слідом. Мій Зарипа, як завжди виплюнув вудила і став абсолютно некерованим. Такий скаженої скачки я не міг навіть собі уявити, наїзник то з мене на трієчку - за десятибальною шкалою. Ваня, не знаю яким чином утримується на крупі без сідла - кричав щосили:

- Стій! Дурень! Розбив! - ну і інші відповідні моменту вираження.

На дорозі був лівий отвілок - туди то досвідчений Ваня і загорнув свою тварину - я чув тільки слабшає, що віддаляються крики - вже не розбираються слова.

Треба віддати належне Люсі - вона розсудливо зупинилася якраз біля нашої пасіки - а от би рвонула куди завгодно.

Трохи пізніше з`явився і Ваня, живий, здоровий і в окулярах - вилаяв мене, Люсю, підлих шорців кидають не сплутаєш кобил - випив кухоль медовухи і ліг спати.

Назавтра, ближче до обіду, приплентався ледь живий Сивий - з сідлом на горбу:

- Люся у вас?

Давно це було - кілька років тому трагічно загинув Ваня, ще раніше при не з`ясованих обставин в тайзі згинув Сивий. У зрубаної нами лазні - мені так і не вдалося помитися. Зганяти зараз чи що, спеціально. Тільки ось чи чекає мене там хто?

Зліва Ваня - справа пасічник Серьога - на рибалці.