Історія спінінга

80-і роки

На початку 80-х позначилося хоч якесь розмаїття завдяки масованому імпорту вудилищ з Чехословаччини і НДР. Власне, і раніше в наших магазинах траплялися окремі вудилища з соцкраїн, але то були лише епізоди, а на цей раз можна було говорити про тимчасове насиченні попиту. Через мої руки пройшли тоді чотири "чеха" і одна "Герміна", і жодне з тих вудилищ мене не підвело, в той час як будь-які вітчизняні витримували не більше сезону: одні ламалися від закидання, інші - на рибі. Своїм найпотужнішим триметровим чехословацьким вудилищем я вбивав двох зайців: ловив рибу і займався "бодібілдингом". Воно було настільки важким, що будь-яка потреба в гирях і гантелях відпадала сама собою. Крім того, триметровий "чех" мав дуже коротку рукоятку, а це ще більше ускладнювало різкий силовий заброс. Але ж ловили ми таким "дубьем", і непогано ловили! Минуло року два, і на додаток до східно-європейської "інтервенції" на внутрішньосоюзними рибальський ринок "вторглася" Країна висхідного сонця - в облич вудилища спінінга "Тенри Еліт". Правда, і до того в Союзі можна було, маючи можливостями, зв`язками, "чеками" або везінням, дістати вудилище, котушку або волосінь "made in Japan", але цього разу нічого цього не було потрібно. "Тенри" не ховався під прилавком, а красувався на стійці вітрини, і всякий, для кого сума в півсотні карбованців не здавалося астрономічної, ставав його щасливим володарем. Тим самим, пришестя "Тенри" стало


етапнимсобитіем, оскільки це вудилище було одночасно і загальнодоступним, і поєднувало в собі кілька переваг, а саме: мала вага, непоганий баланс, високу чутливість і великий запас міцності. Все це на той момент (за мірками дванадцяти-п`ятнадцятирічної давності) робило "Тенри" цілком конкурентоспроможним навіть на світовому ринку - в своєму ціновому класі, зрозуміло, не кажучи вже про ринок союзному. Єдиним слабким місцем "Тенри" були пропускні кільця: вони були виготовлені з простої хромованою дроту і вже через місяць регулярного лову вимагали шліфування й полірування, а по закінченні сезону їх в обов`язковому порядку доводилося міняти. У столиці заміна кілець на "Тенри" була навіть поставлена на потік: на "Пташці" за помірну плату замість дротяних ставили керамічні, які робили з вітчизняних пропускних кілець для поплавковою вудки, поліруючи і вставляючи їх в оправу. Такі кільця були, звичайно, далекі від ідеалу, але вони знімали гостроту проблеми. Естафету "Тенри" підхопила "Дайва", кілька моделей якої зробили цю всесвітньо відому фірму популярної і в СРСР. Коштували вони дешевше "Тенри" і тому стали в нашій країні більш "народними". Однак, якщо "Тенри" при акуратному зверненні практично не ламався, то за "Дайва" такий грішок досить скоро помітили. І тут багато хто став розуміти, що основна маса тих снастей, що надходили до того моменту в Союз з-за кордону, навіть віддалено не відображала рівень останніх.