На щуку з лопатою

Відео: Готуємо лунки. Зимова риболовля на тягу або на лопату на озері

Товщина льоду на камчатської річці Пенжино така, що лунка там - це зовсім не дірка в льоду, а цілу споруду, можна сказати - окоп, в якому мужик на повний зріст з головою сховається, якщо там, внизу, ще є на чому стояти. До речі, і присісти місце знайдеться, приступок робиться. З нього тільки і можна до кінця пройти всю цю льодову перешкоду. Уявіть собі, як все це виглядає, коли водою заповниться. Водойма! Хоч моржів скликай!
У 60-ті роки і я пізнав всю науку протиборства з таким льодом. В ту пору сюди і льодобури ніхто не завозив, ломик та лопата з ручкою достовірніше тільки і виручали. З цим надійним інструментом мені довелося освоювати тутешню рибалку.
Рушили ми тоді на одну Пенжинской протоку, багату харіусом, щукою і минем. Налаштувалися половити мині, а нам візьми та й потрап щучка. Добра, кілограма на чотири. Тільки виявитися відразу на льоду вона чомусь не побажала, зіскочила з гачка в останню секунду в цей самий споруджений нами окоп.
Але добре хоч, не відразу зрозуміла, в чому її порятунок, стала крутитися в льодовій ванні туди-сюди, а напарник, недовго думаючи, схопив лопату і перегородив нею шлях до відступу:
- Погуляй, подружка, поки тут, а ми подумала, як тебе ще раз зловити.
Не відразу знайшлося рішення, але розбиралися ми все-таки вірно. Перш за все, з приготованих для багаття дров знайшли, чим заткнути лунку, адже щучка і під лопату могла забратися. Тепер же шлях в річку був надійно перекритий, і плямиста краса, поки ще не наша, вільно гуляла, а ми розуміли, як зробити з неї трофей.
Спочатку вирішили просто підсікти блешнею, проте з цього нічого не вийшло: щука чомусь в жаху від неї відскакувала і носилася в ванні, немов заведена.
- Треба резервуар скорочувати, інакше нічого не вийде.
- А це думка, - підтримав я напарника.
І ми, давши перепочинок нашої полонянці, побігли до найближчої зарості шелюги нарізати прутів. Тин з них вийшов міцний і надійний, знайшлося ще й ніж їх скріпити: в кишені виявився моток тонкого дроту.
Половина водойми у щуки була відвойована. Опинившись в більш тісному просторі, вона заметушилася ще відчайдушніше, націлилася було стрибнути через перегородку, але тут у неї нічого не вийшло. Я озброївся тепер двома блешнями, а Олексій підганяв її прутиком. Незабаром жвавості у нашій полонянки помітно поменшало, через півгодини вона помітно втомилася, але, жоден гачок не хотів вчепитися в неї, немов невідома сила їх відштовхувала. Так що вона, зачарована, чи що?
- Кинь ти ці блешні, спробуй посади її на лопату, - порадив Олексій, - вона вже ледь жива.
Нас і самих злегка похитувало від втоми. А лопата дійсно врятувала. Я підвів її під знесилену від тривалої гонки щуку, підняв майже до самої поверхні води і різким ривком викинув на лід.
Тільки потім ми зрозуміли, що могли вчинити ще простіше - в рюкзаку у Олексія виявилася цілком пристойна авоська, якій можна було виловити цю щуку за пару хвилин. Але, як то кажуть, що було, то було ...