"Так, мама"!

Знайомі завели собаку, помісь англійського бульдога невідомо з чим.

Досить кумедна на вигляд, але з серйозним дефектом. Через укороченою носоглотки, що дісталася у бульдога лінії, але з цілком нормальними фізіономією і шиєю, що дісталася від невідомо кого, песик замість звичних гав-гав, видавав звуки схожі на склади: «ма», «так», «ну». Але з часом дефект перетворився в цікаві здібності, пес навчився досить виразно, для собаки, природно, вимовляти «так», а потім взагалі слово «мама», чим дуже бавив всіх знайомих.

Одного разу, коли знайома вигулювали Робіна, так назвали собаку, з`явився тип з собакою. Самовдоволений, з химерними манерами, не дуже приємний, з короткошерстим коллі на повідку, який був прекрасно натренований. Він легко і бездоганно виконував усі ці собачі вправи: брав бар`єри, бігав по колоді тощо. 

Втомившись від ігор, незнайомець заговорив. Охарактеризував свого вихованця, як кращого в країні, завдяки собі, природно. Себе назвав генієм дресирування і собаківництва. Після чого зарозуміло оглянувши пса знайомої зневажливо дійшла висновку:
- А у вас незрозуміла помісь. Дурніші псів не буває.

Знайома перечити не стала. І подивившись на Робіна вимовила:
- Так, дурніше не буває. Правда, Робін?
Пес підняв сумні очі і чітко відповів:
- Так, мама, - і винувато опустив голову.
- Нічого, не переймайся, - підбадьорила його знайома і вони пішли в сторону будинку.

А геній дресирування ще довго стояв з відкритим ротом і виряченими очима.