Острів

Відео: Острів. Фільм Павла Лунгіна, 2006

..Запізніле бабине літо початок жовтня відгукнулося річним денним теплом. Однак ночі вже нагадували всьому живому про швидкий прихід сибірської зими.

Мій старий приятель Санька, знайомий ще з юнацьких років, давно обіцяв організувати поїздку на полювання до свого діда, де за його словами качки, риби, та й інших природних дарів вистачить для всіх. Збори були короткі. Взяли по парі днів відгулів і вже в четвер вранці-,, транссибірської ,, магістраллю, вивалісь з електрички на перон районного центру - Убинское. На безлюдній вокзальної площі стояв старенький ПАЗ, дві-три машини вітчизняного автопрому сімдесятих років і єдина гужова підвода в одну кінську силу, але на гумовому ходу. Степан Григорович, сидів на соломі звісивши з воза ногу з дерев`яним протезом, але побачивши нас з нав`юченими рюкзаками, хльоснув віжками коня і тихенько крикнув:

..Запізніле бабине літо початок жовтня відгукнулося річним денним теплом. Однак ночі вже нагадували всьому живому про швидкий прихід сибірської зими.

Мій старий приятель Санька, знайомий ще з юнацьких років, давно обіцяв організувати поїздку на полювання до свого діда, де за його словами качки, риби, та й інших природних дарів вистачить для всіх. Збори були короткі. Взяли по парі днів відгулів і вже в четвер вранці-,, транссибірської ,, магістраллю, вивалісь з електрички на перон районного центру - Убинское. На безлюдній вокзальної площі стояв старенький ПАЗ, дві-три машини вітчизняного автопрому сімдесятих років і єдина гужова підвода в одну кінську силу, але на гумовому ходу. Степан Григорович, сидів на соломі звісивши з воза ногу з дерев`яним протезом, але побачивши нас з нав`юченими рюкзаками, хльоснув віжками коня і тихенько крикнув:

-Давай рідненька, внучёк пріехал- та ні ... єдиний.

Через пару хвилин ми вже сиділи на возі, а дід поплескавши Саньку по плечу з докором у голосі сказав:

-Ось бачиш, яке життя у міських, приїжджаєте до своїх витоків тільки тоді, коли вам треба або життя подопрёт. Ну да ладно, ми і такого радёхонькі.

За скромним і наспіх зібраним селянським столом, міркували про життя міста і села, про політику і майбутньому Росії матінки кінця вісімдесятих початку дев`яностих. Звичайно, за розмовами про полювання та риболовлю, час швидко підійшло до полудня. Санька все поглядав на годинник, і нарешті, не витримавши чергового погляду Вовки, запитав:

-Дід, де твій сусід-Захарич, пора б вирушати. Ти ж казав, що він обіцяв відвезти нас на острів.

-Чи не кип`ятися. До нього повинен під`їхати ЗІЛ-ок і бензинчику злити. Не знаю, як там в місті, а у нас за четвертную- пару бачків для мотора зафартіть можна.

-У місті, у човнових станцій по суботах, вантажівки в чергу стоять, щоб бензин продать- каністра двадцять літрів-півтора рубля, - із задоволеною посмішкою похвалився Вовка.

-Ева..оно, бачиш, як життя перекинулася, і куди все котиться, - в серцях поскаржився дід. І виглянувши у вікно додав:

-Попливли дітлахи, геть біжить мій сусід.

Всі разом вийшли на вулицю і пішли до воза. Назустріч вже дріботів Захарич і побачивши нас відразу заголосив:

-Григоровичу, ти знаєш-ось жмот, холера його візьми. Винен-то я сам. Водила дізнався, що ви з містом і сказав, що зіллє тільки бартером якимось то- значить три каністри за дві белих- ось який гад.

Ми переглянулися, але мовчання перервав Вовка:

-Санька, виходу немає. Віддай, а то і до завтра не упливём.

Через годину, навантажена човен з натужно працюючим-стареньким вихором-20, котила нас уздовж берегової смуги очерету величезного озера. Ми ще довго петляли, як зайці, з якихось спіральним протокам- вискакували на відкриті ділянки з низькорослим очеретом або невеликими п`ятаками сплавнін. Подекуди, але ще за-200 метрів, злякано піднімалися на крило качки.

-Захарич я бачу, що качки у Вас шибко боязлівие- напевно настегалі вже з під`їзду, - з хитринкою в голосі поцікавився Вовка.

-Та бог з тобою. У нас тут все в кращому вигляді. Це ж вона спеціально піднімається на крило, щоб гостям здатися, - не задумуючись, зриваючи старечий голос, прокричав дід.

-А на цьому чудо острові, що ще є, - Не вгамовувався Вовка.

-Ось скоро поглядішь- не острів, а рай, колись був для корів. Бувало, пробіжишся трохи і грибків набереш, і смородинки. Сітку двадцяти метрову кинеш поруч з берегом, і рибки-бур`янистої, але пару цебер завжди прихопиш. Санька все знає, - де пелядь водиться, де качині місця-нічліжки.

Незабаром дно човна торкнулося берегової обмілини. Острів був довжиною понад півкілометра. На невеликій височині, у розгонистих крон старих осик виднівся навіс. Під його дахом з обапола, оббитого тонким листовим металом, стояла похилена буржуйка з проржавілої трубою. Через кілька хвилин, все мисливське добро, включаючи два гумові човни, були укладені під навіс, а останній був закритий з трьох сторін плівкою. Санька на правах господаря швидко приготував закуску з домашніх заготовок. Дістав пластикові стопки і скомандував:

-Давайте за приїзд, вже не пам`ятаю скільки років на цьому місці не було. А то скоро стемніє, а Захарич ще назад ....

Відео: Кращий фільм про море і острів. Келлі Брук, Біллі Зейн. Троє на острові

Але раптом, його голос якось раптово замовк. Він запитально подивився на нас ....

-Мужики, а де сумка з пальним, що щось не бачу.

Ми переглянулися, і після короткої паузи, майже одночасно відповіли:

-Ти ж сам розраховувався за бензин, ну і згадуй.

Ми все перевірили під навісом, а Санька і Захарич пішли подивитися в човні. Через кілька хвилин вони вже повернулися, а дід ще на ходу заспокійливо пробурмотів:

-Та облиш ти сердитися, якщо у вози забули, знайдеться. А якщо ні, то завтра раненько по господарству приберу і до обіду доставлю презент. Його вам вистачить до кінця полювання.

Я зрозумів хитромудрий хід думок діда і як би з цікавості запитав:

-Захарич, якщо ти маєш на увазі первак, то у мене від нього печія, а буває ще гірше. Так що вже будь добрий, постарайся хоч одну, але московську знайти.

-Ну це не згадати. Моя справа не забути запропонувати, а вже там ви господарі собі, - пробурмотів дід і пішов до човна.

Ще хвилин двадцять, звук моторки доносився до острова чітко. Він то наростаючи, то знову віддаляючись, але потім остаточно стих ,, потонувши ,, у великій очеретяною заплаві.

До ранку, на двох плесах бовталися кілька десятків наших різномастих опудал. Моє місце було в двох місцевої гумці з Вовкою, а Санька барствував поодинці на протилежному боці острова, де ще з вечора поставив пару мереж, з дрібної осадкою. Качки було мало, але в перших променях світанку нам вдалося зробити декілька вдалих дуплетів з добором. Хоча з семи збитих, пара кольорових все ж тягнули в височенний очерет, а шукати їх на гумці ми не наважилися. Вовка в черговий раз закурив. Довгим поглядом подивився на годинник і з нестримними досадою в голосі, філософськи міркував:

-Кажуть, що людина за життя багато повинен випробувати і зробити. Наприклад, мужик повинен побудувати будинок, посадити дерево, виховати власного сина. Однак схоже, мені вперше доведеться після зорьки підняти тост з кухлем чаю, так як деяких мучить печія, і подивився в мою сторону.

-Якщо у тебе не буде апетиту, то заодно і твоє черевце зменшиться. Глянь вже ремінь від патронташа на останній дірці, - посміявся я.

У виниклій тиші, від кудись здалеку, долинув знайомий звук човнового мотора. Він помітно посилювався, а через півгодини завмер за височенною стіною очерету з боку табору. -Ти дивись-но, молодець Захарич. Не дав загинути мені з ,, голоду ,, - пожвавився Вовка. Потер долоньки рук і швидко відв`язав мотузки ,, гумки ,, від вбитих в донний мул кілків.

Через п`ятнадцять хвилин ми були у табори. Санька вже розтягнув сітки на стусанах і вибирав рибу. Біля вогнища, на краєчку недогоревшей стовбура дерева, з порозовевшими особою задумливо сидів дід і щось жував на половину беззубим ротом.

Побачивши нас, він злегка хмільним голосом, але з якимось внутрішнім гідністю людини виконав свою обіцянку, прошепелявив:

Відео: Шикарний Комедія Острів Виживання 2017

-Я обіцяв, ось привіз мій останній резерв, - і показав на неповну літрову банку з перваком. Потім подивився на мене і обпалюючись жаром печеної картоплі, додав:

-Григоровичу не знайшов московської., .. куди закотилася? Але взамен- геть на буржуйки бідон з бражкою. Можете замість квасу пригощатися, а можна і ,, по-варити ,, якщо знання дозволять.

Він важко підвівся з бревёшка, зробив кілька кроків і не обертаючись покликав Сашку: -шланги то зі спіраллю мало не забули, піди забери. Мені відправлятися пора, а то я обіцяв віз ремонтувати.

Сашка вибрав пару десятків великих окунів з іржавого емальованого таза, що залишилася рибу вивалив в мішок і поніс до човна:

-Захарич, - передай рибку дідові, на ,, жарёху ,, песцям, щоб хутро сріблився.

Незабаром в таборі все ожило. Вовка, зі своїм більш ніж в сто кілограмів живої ваги, відразу нетерпляче відкрив банку і блаженно вдихнув аромат дідівського презенту. Налив ,, зілля ,, в пластиковий стаканчик, перехрестившись випив. Затамував подих на кілька секунд і тихо прошепотів:

-В цьому щось є. Доведеться тобі мій друг Саньок, як сказав Захарич - почати ,, варити ,, цей продукт і спокутувати свою провину перед народом.

Я підійшов до буржуйки, на якій стояв двадцяти літровий алюмінієвий бідон. Відкрив саморобний замок кришки з стирчав коротким шлангом, і повітря відразу наповнився ароматом дріжджового бродіння. Зачерпнув брагу на половину алюмінієвої кружки. Потім здув з поверхні ще не осіли крихти і зробив кілька маленьких ковтків.

-Ну, як продукт?, - поцікавився Вовка, закушуючи хрустким солоним огірком.

-Для вас добре, а мій шлунок не витримає довго. Від одного запаху скоро рвати почне, ось до гарної горілочки мій шлунок відноситься доброзичливо.

-Який гурман знайшовся. Нам з Санькой більше дістанеться. Ех ..., лепота. Тут тільки собаки не вистачає, все майже, як у фільмі ,, самогонники ,,.

Через годину ми сиділи за столом, уже сомлевшіе від останнього тепла пізньої осені, міцного перваку, смажених окунів і качиної шурпи. Міркували про життя, про час неймовірних змін в країні і звичайно, про наше мисливське щастя.

Обідня спокій продовжився до перших сутінків. А після обробки здобутих качок і перевірки ще однієї мережі, забитої рибою, мої друзі відмовилися від вечірньої зорі. Я ж вирішив постояти в скрадке і вже через чверть години крутив головою, вдивлявся поверх очерету в спускався на озеро сутінки. З декількох місць, за півтори-дві сотні метрів від мене, в очеретах чулася остання перекличка крижневих прилетіли з полів для ночівлі. Останні відблиски сонячних променів вже зникли за темною стіною віддаленого лісу, а на воду ось-ось впаде щільне ковдру ночі. Мозок дав команду, пора повертатися в табір. Поклав рушницю, щоб відв`язати човен від жердин, але чомусь ще раз підняв погляд над сплавніной в сторону заходу. Два живих силуету, як пурхають метелики, спускалися з неба і готові були розчиниться. Вскидку стовбурів рушниці. Дуплет розірвав тишу тіні, але тільки одна тінь безшумно розчинилася в мітелках високого очерету. А на мілководді, в десяти-п`ятнадцяти метрах, ще кілька секунд чулося шелестіння крил видобутого крижневих селезня.

На полюванні, ніч завжди коротка. Я ж прокинувся через ,, шлункової ,, потреби і полегшити, спати більше не хотілося. Розвів багаття. Налив в казанок води для чаю і сів поруч на колоду. У досвітній тиші ранку пізньої осені, мене охопило якесь неусвідомлене почуття єднання з пріродой- очеретом, гладдю води, зірками. Я побачив, як на сході в бездонній ,, глибині ,, озерного простору, вже починався світлішати горизонт. Швидко випив кухоль міцного чаю, в прикуску з пластом сірого сільського хліба, намазаний топленим маслом. І через чверть години вже був в скрадке, де ще вчора ввечері добув крякашей, поруч з цим ,, нежилим ,, островом.

З приходом світанку подув легкий вітерець. Качка стала інтенсивніше ,, бовтатися ,, по заломів, а точніше підлітати з відкритої води озера. До пів на десяту я вже розстріляв більше трьох десятків патронів, проте в човні лежали лише трійка білощокий -вибітих зі зграї, свіязь і чотири чернети. Я подивився на качок в човні і зловив себе на думці, що в більшості випадків полювання, кількість здобутих до десяти завжди запам`ятовується. І хоча залишати ,, насиджене ,, мною місце не хотілося, прийшов час висуватися до табору, так як до вечора за нами повинен приїхати Захарич.

На березі вже кипіло життя, а мої друзі рибалки-мисливці статечно займалися справами. Санька, був більшою мірою рибалка ніж мисливець, і мабуть ще з вечора умовив ,, важкого ,, на підйом одного зайнятися риболовлею. До того ж розмова Захарича про місця, де водиться пелядь, посилив його уяву і взяв верх над полюванням. Володька вже вибирав рибу з мережі, яка на половину своєї глибини була покрита сріблом пеляді, а ближче до поплавцям заплуталися смугастими окунців.

Відео: Острів - Оля

Не встигла човен торкнутися берегового піску, як почувся самовдоволений голос Вовки:

-Ну ти дав сьогодні спеку качках. Ми хотіли вже патронів підвезти. Але потім прикинули, що два десятка кілограмів качиного м`яса нам вистачить і тому не попливли.

-Який ти проніцательний- один патрон на качку, як у вас риби в мережі.

Я витягнув човен на берег, взяв качок і пішов до навісу.

На буржуйки, в повній ,, бойової ,, готовності, стояв бідон із залишками браги. Санька сидів навпочіпки і мовчки підкидав в топку дрова. Почувши мої кроки він встав, озирнувся і розплився в хмільний посмішці співуче промовив:

-І це все.? На тебе це не дуже схоже.

-Решта в очереті ... ..

Але в цей момент, за нашими спинами пролунав гучний звук і глухий звук удару по металу. У переляку ми озирнулися. Вирвана паром кришка, разом зі шлангом до змійовика, вдарилася об проржавілу трубу димоходу, розірвала плівку і зникла в траві. У наступну мить, частина труби впала на відкритий бідон, буржуйка нахилилася і в хмарі диму, пара з дурманним запахом все рухнуло на пожовклу траву.

Хвилину заціпеніння перервав підійшов Вовка:

-А я все думав, ну до чого мені сьогодні снилася дохла риба. Думав, що бражки перепив. Ан ні-точно не перебрав! Він підняв бідон, оглянув горловину. Потім заглянув всередину і з легкої смутком у голосі, але по філософськи продовжив:

-Добре, що всі живі. Але як інженер-конструктор доповідаю, можливо, заклепки на скобі були старі і не витримали понад високого тиску.

Нарешті, прийшов в себе ,, самогонщик ,, - Санька приніс відірвану кришку, зняв зі штуцера шланг і від побаченого звалився на траву.

-Що значить бути з похмілля. Застав дурня богу молитися .., так він лоб розіб`є. Я ідіот- міг же подивитися. Захарич теж-старий хрін, бодай попередив, що в штуцер вставив березову пробку зі шлангом, - міркував Санька, з кислою посмішкою на обличчі.

... Уже давно все було зібрано і укладено в човен. Знову натужно бурчав Вихор-20, чіпляючи ,, чоботом ,, і гвинтом донну рослинність озера. Знову, як і два дні тому, за бортом пропливали стіни височенного очерету, і також з переляком злітали потривожені на сплавнінах качки. Я сидів поруч з Захарич, але так і не наважився запитати про березової пробці в штуцері на кришці бідона, залишивши це питання своєму другові-Саньке. Однак в цей наш приїзд, він також не став питати діда, щоб не образити. Адже ніхто не знав, що ми не побачимося більше. А острівець буде вічно зберігати цю таємницю-таємницю людського взаєморозуміння.


Увага, тільки СЬОГОДНІ!
Поділися в соц мережах:
—хоже